| Меню сайту |
|
 |
| Категорії розділу |
|
|
| Наше опитування |
|
|
| Статистика |
|
|
|
 | |  |
|
Всього матеріалів в каталозі: 47
Показано матеріалів: 26-30 |
Сторінки: « 1 2 ... 4 5 6 7 8 9 10 » |
Козацьке військове мистецтво формувалося століттями, ще з  доби походів київських князів. Головними рисами запорозької тактики на суходолі були раптові напади, засіки, нічні рейди. Вдень козаки відволікали ворога малими боями, щоб вночі атакувати його й зненацька заскочити в пітьмі. Свої раптові напади по ворогу козаки здійснювали, використовуючи природні умови і особливості місцевості. У козаків здавна був поширений засіб індивідуального захисту від ворожого обстрілу - самообкопування, тоді ще не відомий в Західній Європі. Були тактичні особливості та спеціальні способи боротьби і в морських боях проти турецьких кораблів. Передусім запорожці вміло викоритстовували можливості своїх човнів. Чайки зовсім близько підходили з-під сонця або вночі до турецької галери, і козаки, непомічені ворогом, швидко атакували.Але морськи походи не обмежувалися сутичками з галерами. Вони також нападали з моря і на самі морські фортеці. |
Реєстровими козаками називали тих козаків, які офіційно були взяті на службу польсько-литовською владою та занесені в особливий список - реєстр. Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи
головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що
створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі
рухи й стримувати протитатарські акції козаччини, або захищати південні кордони від нападів турок та татар.
Вперше військо реєстрових козаків з'явилося у 1572 році. коли польський король Сигизмунд ІІ Август доручив найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Але ці козаки ще не мали ніяких особливих привілеїв.
 За часів короля Стефана Баторія у 1578 році була здійснена так звана козацька реформа, за якою вже 600 козаків наймалися на службу з внесенням у реєстр. Вони отримали чималі привілеї: право землеволодіння, право власної військової та судової влади, звільнялися від податків. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом.
Відтоді зустрічаємо назву
реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у
напівлегальне становище.
Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й
посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги.
Намагання короля Стефана Баторія і його
наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва
виявилися марними.
Кількість реєстрового війська в різні часи дуже відрізнялась. Якщо у 1617 році їх налічувалася лише 1 тисяча, т о вже в 1619 - з тисячі. А під час Хотинської війни 1620-1621 років у Сагайдачного було вже 40 тисяч реєстровців. Але після повстань 1620-1630-х років реєстр було зменшено до 6 тисяч та були накладені інші обмеження. Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького козацький реєстр коливався від 20 до 40 тисяч.
Після 1654
року назва "реєстрові козаки” поступово вийшла з ужитку і замінилася
термінами "городові козаки”, а з 1735 року –
"виборні козаки”.
|
Нинішні хоружівські Ющенки цілком
можуть вважати себе нащадками того Нечипора Ющенка з 18 століття,
котрий був братом Петра Калнишевського, – відтак і родичами-нащадками
останнього кошового  отамана Січі Запорозької. Ще на початку сімнадцятого століття давнє українське місто
Ромен входило до складу Польщі – саме тут, у Верх-ньому Посуллі,
проходив кордон між нею і Московським царством, який, врешті-решт,
більш-менш оформився 1638 року встановленням так званої "Путивльської
межі”. Саме там, на тривожному прикордонні, в селі Пустовійтівці,
народився 1691 року майбутній кошовий отаман Запорозької Січі Петро
Іванович Калнишевський. Він був найстаршим сином, але не єдиним. Як
встановив краєзнавець Феодосій Іванович Сахно, 1771 року в усіх церквах
Смілого (це містечко кілометрів за 15 північніше Пустовійтівки) були
заведені нові метричні книги, в яких неодмінно зазначали народження,
смерті, шлюби та інші помітні події парафій. Частина цих книг
збереглася, серед них і з Миколаївської церкви, в якій правив Семен
Калнишевський. Пустовійтівка тоді належала смілянському сотнику
Василю Громеці, товаришу Петра Калнишевського. Його син Іван Громека
служив у Війську Запорозькому, про що свідчить атестат, виданий йому на
Січі і підписаний кошовим. За переписом 1767 року в Смілянській сотні
значиться козак Панас Калнишевський, котрий підписав переписну відомість
разом із сотником, що свідчить про його неабиякий авторитет у
містечку.
|
Сьогодні в історії України Петро Калнишевський вважається видатною історичною постаттю. Але так було не завжди. Пам'ять про останнього кошов ого отамана Запорозької Січі стала відроджуватися лише в 1980-х роках за часів перебудови, коли знято було заборону на дослідження окремих сторінок в історії козацтва.
У 1990 році при в'їзді до міста Ромни встановлено пам'ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі. Спорудили його на честь 300-річчя народження Петра Калнишевського на місці, де до 1908 року знаходилася Покровська церква, збудована на кошти останнього кошового отамана.
Хто він — борець чи жертва, царський сановник, котрий впав у немилість,
чи мученик за кращу долю України? Чому світова громадськість схиляє
голови перед легендарним лицарем?
На сторінках нашого віртуального музею, присвячному Петру Калнишевському, ми й спробуємо розповісти про цю історичну постать, та ознайомимо з героїчною добою, в яку йому довелося жити.
|
Петро Калнишевський прожив 113 років (1690-1803 рр.). Його життя проходить через три століття: кінець XVII, XVIII, початок ХІХ.
 В цей час історія українських земель пройшла через складні періоди, які, напевно, мали свій вплив і на долю Калнишевського. Народився він, коли ще існувала Гетьманщина, але вже меншою за розмірами територією, ніж то було за часів Богдана Хмельницького - після Андрусівської угоди Лівобережна Україна та Запоріжжя ще мали певну автономію, але знаходились під протекторатом Московської держави, а Правобережна україна знаходилась під владою Польщі.
Першим періодом був мазепинський - роки правління в Гетьманщині Івана Мазепи. Закінчився він трагично для гетьмана та Січі: було зруйновано столицю Батурин та Запорозьку Січ.
Другий період характеризувався посиленням контролю над Гетьманщиною з боку Російської імперії. Петро І замість Мазепи поставив гетьманом Івана Скоропадського, значно обмежуючі автономні права Гетьманщини. А після закінчення Північної війни на деякий час було припинено вибори гетьмана та встановлено владу Малоросійської колегії. За часів палацових переворотів в Російській імперії на деякий час було дозволено мати власного гетьмана, яким став Данило Апостол. Але після його нетривалого правління (1727-1734 рр.) більше 15 років знов не обирали гетьмана.
Третій період доби Калнишевського пов'язаний з діяльністю останнього гетьмана - Кирила Розумовського (1750-1764 рр.). Але за спробу закріпити посаду гетьмана за родиною Розумовських, в Гетьманщині назавжди було ліквідовано інститут гетьманства.
Так почався четвертий період з 1775 року, за який Україна втратила решту автономних прав і перетворилася в території Російської імперії. Лише деякий час ще дозволялося існувати Січі, поки імперський уряд мав потребу в запорозьких козаках. Після російсько-турецької війни 1768-1774 років імператриця Катерина ІІ звеліла зруйнувати Січ. Ще деякий час існували окремі військові формування запорожців в різних землях як Російської імперії, так і на території Османської імперії.
Спробуємо коротко охарактеризувати ці періоди, щоб визначити їх вплив на долю Петра Калнишевського. |
| |
 | |  |
|
| Форма входу |
|
|
| Пошук |
|
|
|
