| Меню сайту |
|
 |
| Категорії розділу |
|
|
| Наше опитування |
|
|
| Статистика |
|
|
|
 | |  |
|
У категорії матеріалів: 5
Показано матеріалів: 1-5 |
|
Сортувати по:
Даті
Петро Калнишевський прожив 113 років (1690-1803 рр.). Його життя проходить через три століття: кінець XVII, XVIII, початок ХІХ.
 В цей час історія українських земель пройшла через складні періоди, які, напевно, мали свій вплив і на долю Калнишевського. Народився він, коли ще існувала Гетьманщина, але вже меншою за розмірами територією, ніж то було за часів Богдана Хмельницького - після Андрусівської угоди Лівобережна Україна та Запоріжжя ще мали певну автономію, але знаходились під протекторатом Московської держави, а Правобережна україна знаходилась під владою Польщі.
Першим періодом був мазепинський - роки правління в Гетьманщині Івана Мазепи. Закінчився він трагично для гетьмана та Січі: було зруйновано столицю Батурин та Запорозьку Січ.
Другий період характеризувався посиленням контролю над Гетьманщиною з боку Російської імперії. Петро І замість Мазепи поставив гетьманом Івана Скоропадського, значно обмежуючі автономні права Гетьманщини. А після закінчення Північної війни на деякий час було припинено вибори гетьмана та встановлено владу Малоросійської колегії. За часів палацових переворотів в Російській імперії на деякий час було дозволено мати власного гетьмана, яким став Данило Апостол. Але після його нетривалого правління (1727-1734 рр.) більше 15 років знов не обирали гетьмана.
Третій період доби Калнишевського пов'язаний з діяльністю останнього гетьмана - Кирила Розумовського (1750-1764 рр.). Але за спробу закріпити посаду гетьмана за родиною Розумовських, в Гетьманщині назавжди було ліквідовано інститут гетьманства.
Так почався четвертий період з 1775 року, за який Україна втратила решту автономних прав і перетворилася в території Російської імперії. Лише деякий час ще дозволялося існувати Січі, поки імперський уряд мав потребу в запорозьких козаках. Після російсько-турецької війни 1768-1774 років імператриця Катерина ІІ звеліла зруйнувати Січ. Ще деякий час існували окремі військові формування запорожців в різних землях як Російської імперії, так і на території Османської імперії.
Спробуємо коротко охарактеризувати ці періоди, щоб визначити їх вплив на долю Петра Калнишевського. |
Дитячі та юнацькі роки життя Калнишевського були пов'язані з періодом, коли Гетьманщину очолював І. Мазепа.
Іван Мазепа був гетьманом з 1687 по 1709 рік. Спочатку в нього склалися дуже добрі стосунки з Петром І, який йому дуже довіряв. Гетьман навіть сподівався за допомогою Московії поширити території Гетьманщини на відвойовані в Польщі землі Правобережної України.  Та все склалося інакше. Петро І став використовувати козаків в Північній війні проти Швеції. Але коли Карл ХІІ повернув на Україну, допомагати гетьманові він навіть не пообіцяв. Отже в Мазепи народився план перейти на бік шведського короля Карла ХІІ, який допоможе звільнитися з-під влади Московської держави та гарантуватиме автоомні права Гетьманщині. Цей перехід було здійснено в 1708 році. Мазепу підтримало чотирьохтисячне військо та генеральна старшина. Пізніше до Карла ХІІ та Івана Мазепи приєднався восьмитисячний загін запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнко. Петро І дії гетьмана сприйняв як зраду та розгніваний зруйнував столицю Гетьманщини Батурин. А потім було зруйновано і Чортомлицьку Січ. В червні 1709 року відбулася Полтавська битва, в якій Петро І розгромив війська Мазепи та Карла ХІІ. Останнім вдалося досягти кордонів з Туреччиною та зупинитися в Бендерах. Там 22 вересня 1709 року хворий Іван Мазепа помер. Під час цих подій Петро Калнишевський вже перебував на Січі. Тому такі доленосні для України події не могли пройти осторонь його життя і мали яякось вплинути на нього. |
Період з 1709 по 1750 роки характеризувався посиленням контролю за Гетьманщиною з боку Російської імперії.
 Спочатку це було за часів правління гетьмана Павла Скоропадського (1708-1722 рр.), призначеного замість Мазепи Петром І. Обмеження автономних прав Гетьманщині тоді пояснювалися надзвичайним станом під час воєнних дій Північної війни. Але й по закінченні війни про відновлення прав не йшлося, навіть навпроти, Петро І створив Малоросійську колегію у складі 6 російських офіцерів. Гетьманщина виводилася з підпорядкування колегіх іноземних справ і підпорядковувалася сенатові як звичайна провинція імперії. Активна діяльність наказного гетьмана Павла Полуботка, спрямована на відновлення козацьких прав, призвела до його арешту та смерті, і до 1727 року гетьмана не обирали. Під час палацових переворотів в Російській імперії та з-за напружності в російсько-турецьких  відносинах в імперії погодились на відновлення посади гетьмана, сподіваючись на підтримку козаків в війні з Османською імперію. Так було призначено гетьманом Данила Апостола (1727-1734 рр.). Але після його смерті Гетьманщина знов залишилася без гетьмана і підпорядковувалася Правлінню гетьманського уряду, яке складалося з трьох українців та трьох росіян. Проте вся повнота влади належала російському князеві Олексію Шахновському. Таке становище в Гетьманщині продовжувалося до 1750 року, коли за часів правління Єлизавети Петрівни на Гетьманщині знов з'явився гетьман, але вже в останнє. За цей період з 1709 року Запорозька Січ змінювала своє місцезнаходження декілька разів: до 1711 - Кам'янська Січ, потім Олешківська, які перебували на території Туреччини, а з 1734 року - Нова січ на річці Підпільній знов на території Російської імперії. Виходячи з цього стосунки Січі як з Гетьманщиною так і з Російською імперією в ці періоди були різними. Але про ці події більш докладно ми розглянемо в наступних експозиціях музею. |
 За часів правління в Російській імперії Єлизавети Петрівни було призначено останнього гетьмана в Україні - Кирила Розумовського (1750-1764 рр.). Таким подіям сприяли зовнішньополітичні та економічні обставини, серед яких було прагнення викоистанти економічно-стратегічний потенціал України в майбутніх війнах проти Туреччини, а також багаторічні прохання козацької старшини щодо відновлення інституту гетьмана. Кандидатурою на цю посаду було обрано Кирила, тому, що він був братом чоловіка Єлизавети Петрівни - Олексія Розумовського. Кирилу Розумовському вдалося відновити деякі автономні права Гетьманщини. За його часів пожвавилося господарське життя, відбудовувалися Батурін та Глухів.
Коли після смерті Єлизавети Петрівни та Петра ІІІ на російському пристолі з'явилася Катерина ІІ, Кирило Розумовський намагався закріпити за його родиною право наслідування гетьманського престолу. Але таке звернення лише обурило Катерину ІІ та призвело до остаточної ліквідації посади гетьмана в Україні у 1764 році. В її плани не входило розміщення всередині Російської імперії ще однієї монархії в вигляді Гетьманщини.
Запорозька Січ, в якій ще була потреба Російської імперії, проіснувала ще до 1775 року, в якому також була знищена. |
 Після ліквідації інституту гетьманства у 1764 році розпочався трагічний період в історії України, коли Гетьманщина остаточно втратила всі автономні права. Цей період пов'язаний з діяльністю імператриці Катерини ІІ.
Замість інституту гетьмана знову було створено Малоросійську колегію на чолі з президентом Петром Рум'янцевим. Вже в 1765 році було ліквідовано полковий устрій на Слобожанщині, а в 1781 році - і на Лівобережній Україні. В 1783 році вийшов царський указ про закріпачення селян на цій території.
Використав запорозьких козаків в російсько-турецькій війні 168-1774 року, Катерина ІІ в 1775 році звеліла ліквідувати Запорозьку Січ як осеродок української державності, демократичного устрою та вольного духу всередині Російської імперії.
Саме в цей останній період існування Січі кошовим отаманом був Петро Калнишевський. Його було заслано на Соловки.
 Доля козаків склалася по-різному: деякі перейшли до селянського та міщанського стану,окремі представники козацької старшини зазнали переслідувань, найнепокорніші запорожці подалися за межі Російської імперії та заклали Задунайську Січ.
З 1783 року лівобережні козацькі полки було перетворено на регулярні полки російської армії.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років знов постала потреба в козаках, і імператриця у 1788 році видала указ про формування з колишніх запорожських козаків Чорноморського козацького війська. Надії козаків на відродження Січ на Запоріжжі не виправдалися. Але їм надано було право поселитися на землях між Кубанню та Доном, що і відбулося у 1792 році. З 1860 року Чорноморське військо продовжило свою історію під назвою Кубанське козацьке військо. |
| |
 | |  |
|
| Форма входу |
|
|
| Пошук |
|
|
|
