Історичний портрет Петра Калнишевського - Калнишевський та його доба - Каталог статей

Історична постать - Петро Калнишевський

Сьогодні в історії України Петро Калнишевський вважається видатною історичною постаттю. Але так було не завжди. Пам'ять про останнього кошов

ого отамана Запорозької Січі стала відроджуватися лише в 1980-х роках за часів перебудови, коли знято було заборону на дослідження окремих сторінок в історії козацтва.
У 1990 році при в'їзді до міста Ромни встановлено пам'ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі. Спорудили його на честь 300-річчя народження Петра Калнишевського на місці, де до 1908 року знаходилася Покровська церква, збудована на кошти останнього кошового отамана.
Хто він — борець чи жертва, царський сановник, котрий впав у немилість, чи мученик за кращу долю України? Чому світова громадськість схиляє голови перед легендарним лицарем?
На сторінках нашого віртуального музею, присвячному Петру Калнишевському, ми й спробуємо розповісти про цю історичну постать, та ознайомимо з героїчною добою, в яку йому довелося жити.

Історичний портрет Петра Калнишевського | Переглядів: 2992 | Author: Бедікян Н.І. | Додав: Niki | Дата: 27.06.2010

Походження Петра Калнишевського

Про походження, і навіть про дату народження останнього кошового отамана однозначно не визначено.

Більшість дослідників вважає, що він походить з знатного роду козацької

старшини, інші - що Петро Калнишевський - з сім'ї рядових козаків.Те, що згодом він став дуже багатим козаком, дворянином — безперечно, але про соціальне становище його пращурів даних не збереглося. Воно й не дивно, якщо врахувати, що масове заселення Посулля на Роменщині почалося лише після мирної постанови 1618 р. між Московщиною і Польщею.

Датою народження вважаеться або 1690, або 1691 рік.

Більш конкретні дані ми маємо про його місце народження - село Пустовійтівка біля міста Ромни Лубенського полку (нині сумська область). Він був найстаршим сином, але не єдиним. Як встановив краєзнавець Ф. І. Сахно, 1771 р. священиком Миколаївської церкви в містечку Смілому був брат Петра Калнишевського, Калнишевський Семен Іванович—на цьому «приході аж до своєї смерті 1796 р.». Пустовійтівка тоді належала смілянському сотнику В. Громеці, товаришеві Петра Калнишевського. За переписом 1767 р. у Смілянській сотні значиться і козак Панас Калнишевський, котрий підписав переписну відомість разом із сотником.

Історичний портрет Петра Калнишевського | Переглядів: 2062 | Author: Бедікян Н.І. | Додав: Niki | Дата: 27.06.2010

Як Петро Калнишевський потрапив на Січ

Про те, як Петро Калнишевський восьмирічним хлопчиком потрапив на Січ, існує легенда, яка була записана у 1969 році:
"Восьмирічний Петрик, син козацької вдови Агафії, пас худобу за селом,

коли побачив невеличкий кінний загін запорожців. Дехто з них смалив люльки. До одного з них звернувся хлопчак з проханням дати і йому спробувати козацької люльки. Це розважило запорожців, вони зупинилися й почастували пастушка «носогрійкою».

— А куди ж ви йдете? — той до них.— На Січ, хлопче!
— Так візьміть же й мене з собою!

— Ну, коли ти вже й люльку козацьку смалиш, то сідай ззаду,— дозволив сотник, той, що «носогрійку» йому позичив.

— Ти, видать, хлопець бідовий, будеш мені джурою.Петрика двічі просити не довелося — він відразу вихопився на коня.

— А батько ж що скаже?—спитав сотник.

— А нема в мене батька,— похнюпився Петрусь.— Загинув.

— Ну то будеш мені й за сина.
І подалися вони туди, де «Луг — батько, а Січ — мати», і побрела череда в село сама, вже без пастуха..."

Історичний портрет Петра Калнишевського | Переглядів: 1628 | Додав: Niki | Дата: 27.06.2010

Як Калнишевський став отаманом

В Січі Калнишевський навчався в школі при січовій церкві та пройшов шлях від джури до кошового отамана.
   Під час служби в Війську Запорозькому вибирався походним полковником, військовим осавулом та військовим суддею (1750-1760-ті роки).
   1755 р. Калнишевського було обрано одним із трьох запорозьких депутатів до Петербурга. Більше року депутація перебувала у російській столиці, очікуючи скасування мита на провіз із Запорожжя до Гетьманщини риби, хутра, у зворотному напрямі — харчів, а головне — на повернення захоплених Новосербією, Слобідським полком і Донським Військом запорозьких земель. 10 червня 1756 р. було задоволене прохання щодо мита, але не стосовно запорозьких територій. 1758 р. Калнишевського було включено до складу другої депутації у тій самій справі. Однак, проживши в Петербурзі аж до початку 1760 р., запорожці так нічого й не домоглися.
За життя у Січі Петро Калнишевський став багатим власником. При арешті у його зимівниках та хуторах було описано 639 коней, 1076 голів великої рогатої худоби, 14045 овець, 2175 пудів збіжжя. Його міцне економічне становище сприяло політичній кар’єрі у Січі. Знову ж таки, нам невідомі усі сходинки його урядування. Перша виявлена на сьогодні згадка про Петра Калнишевського належить до 1750 р. Ім’я цього уже сивочолого 60-річного військового осавула згадується у зв’язку з переслідуванням у запорозьких степах тодішнім кошовим Григорієм Федоровим озброєних грабіжників.
   У військових осавулах Калнишевський ходив до 1761 р. У січні 1762 р. його

вперше обрали кошовим отаманом. У вересні того самого року Калнишевський разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою був присутній на коронації Катерини II. Кошовий імператриці не сподобався, і вона того ж таки року домоглася його усунення. Проте на чергових виборах у січні 1763 р. січовики обирають Калниша військовим суддею — другою посадовою особою у Коші після отамана, а у січні 1765 р. — знову кошовим. Імператриця спочатку активно заперечувала цей вибір, але з огляду на підготовку війни з Туреччиною за вихід до Чорного моря на деякий час потамувала свою неприязнь до Калнишевського. Козацька звитяга й досвід були їй потрібні у планованій війні.

Історичний портрет Петра Калнишевського | Переглядів: 1527 | Додав: Niki | Дата: 28.06.2010

Діяльність Калнишевського як кошового отамана

Утвердившись на уряді кошового отамана, Калнишевський розпочав роботу, спрямовану на зміцнення господарства Запорозької Січі — підвалини її політичної автономії. Пізніше у маніфесті на виправдання зруйнування Січі російська імператриця сама наголосить, що «запроваджуючи власне хліборобство, руйнували вони тим саму основу залежності їх від престолу Нашого і мислили, звичайно, утворити із себе посеред вітчизни область, повністю незалежну, під власним своїм несамовитим управлінням». А тоді Калнишевський, бачачи, що причиною залежності Війська Запорозького Низового від російської корони є насамперед поставки провіанту, розпочав активну колонізацію краю. Завдяки його турботам у дикому степу виростали села, хутори-зимівники, в яких селилися втікачі від кріпацької неволі, визволені козаками бранці з турецького та татарського, ногайського та буджацького полону. На запорозькі землі Калнишевський переманював також молдаван і болгар з Нової Сербії, Польщі й Буджаку. Наслідком його зусиль стало виникнення на Запорожжі 45 сіл, більше 4 тисяч хуторів-зимівників, у яких до 1775 р. було поселено близько 50 тисяч хліборобів. Діяльність кошового залишилася навіки уславленою у приказці «Як був кошовим Лантух, то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий книш».
Колонізацію Калнишевський намагався використати і для захисту запорозьких територій. З цією метою він наказував засновувати зимівники саме на кордонах. Проте наступ на запорозькі землі продовжувався. Щоб захистити свою землю, керуючись негласними розпорядженнями Коша і особисто Калнишевського, а іноді й відкритими рішеннями січової ради, у місця найбільшого напруження відряджалися козацькі залоги, окремі запорожці вступали у сутички з гарнізонами російських фортець, розганяли пости, руйнували споруди, нищили вогнем незаконні оселі.
Разом із тим отаман та Кіш постійно шукали політичних засобів вирішення суперечок. Багато разів вони зверталися до російських урядовців зі скаргами та протестами. Неодноразово до Петербурга споряджалися і спеціальні депутації. Проте ні перша — 1765 р., у якій брав участь сам кошовий, ні наступні — 1771, 1773, 1774 рр. — успіху не досягли.
Ситуація змінилася під час російсько-турецької війни 1768 — 1774 рр. Саме тоді, коли Запорозьке Військо дало на допомогу російській армії 11 тисяч

козаків, які з першого й до останнього дня брали участь у війні і на суші, і на морі. Про те, що вони воювали гідно, свідчать 17 золотих Медалей на Андріївській стрічці, наданих Катериною II Калнишевському та старшинам. Саме тоді на запорозьке населення ліг тягар утримання царських військ, які розташовувалися на запорозьких землях або проходили через них. Водночас російський уряд зайнявся будівництвом на півдні січових територій цілої системи укріплень — Нової Дніпровської лінії. Указ про це було видано 10 травня 1770 р., а вже 13 липня 1770 р. один із паланкових старшин повідомляв кошового, який у свої 80 років ще сам з сідла керував козацькою кіннотою безпосередньо у районі бойових дій: «За степи Вам повідомляю: дійсно почалося будівництво нової лінії по Самарі, 3000 чоловік Воронезької губернії пригнані і уже редути та землянки, де за планом визначено бути фортецям, роблять... і нашим степам, як видно, вічная пам’ять. Проспали...».
Під час цієї російсько-турецької війни Калнишевський проявив себе талановитим полководцем та керівником козацтва, за що у 1771 році його було нагороджено золотою медаллю з діамантами на Андріївський смужці. А у 1773 році кошовому отаману надали звання генерал-лейтенанта.
З будівництвом лінії, яка замикала кліщі навколо Запорожжя, змінювався тон російських урядовців у їх спілкуванні з запорозькими властями. Майже як у завойованому краї поводилися у Запорожжі російські офіцери та солдати. У листі графу Остерману від 24 серпня 1770 р. повідомлялося, що вони, «чинячи між собою роз’їзди, проїжджих трактами затримують, грабують, у обивателів худобу відбирають, пашу на пні б’ють, трави та всілякі військові угіддя пустошать».

Історичний портрет Петра Калнишевського | Переглядів: 5883 | Додав: Niki | Дата: 28.06.2010