| Меню сайту |
|
 |
| Категорії розділу |
|
|
| Наше опитування |
|
|
| Статистика |
|
|
|
 | |  |
|
У розділі матеріалів: 13
Показано матеріалів: 1-5 |
Сторінки: 1 2 3 » |
Вояки в випадках загрози татарських нападів, козаки залишалися невтомними трудівниками. Вони активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо. Понад берегами рік, на островах, у балках чи байраках козаки закладали свої поселення - зимівники.
Поселення зазвичай виникали на місцях уходів, тобто промислів.  Тут козаки рибалили й переробляли рибу, а також полювали, розводили бджіл. Завдяки уходам у 15-16 століттях козаки поступово заселяли землі на схід і захід від Середньої та Нижньої Наддніпрянщини - від Дністра до Сіверського Дінця і Дону.
На освоєних землях, особливо в їхній північній частині, де було безпечніше від ординців, козаки сіяли хліб, копали городи, закладали сади, організовували різні ремесла. Умови степу були пригідними і для вирощування коней, великої рогатої та дрібної худоби.
Серед козаків були стельмахи, теслі, ковалі, зброярі , кожум'яки, шевці, бондарі, тощо. Кожен козак був зазвичай і торговцем, бо продавав чи міняв не лише здобуте в походах, але й зроблене власними руками. |
У самій Січі жили винятково неодружені козаки, що називали себе, на відміну від одружених, лицарями
й товаришами. Тут частина з них розміщалася по тридцятьох восьми куренях, в самій Січі, а частина поза
нею, по власних будинках; згідно із цим, частина харчувалася військовим столом, частина власним , але
в загальному життя тих й інших була однакова.
Повсякденне життя запорізьких козаків на Січі складалось в такий спосіб.Козаки піднімалися на ноги
зі сходом сонця, одразу ж вмивалися холодною річковою водою, потім молилися богові й після молитви,
через деякий час,сідали за стіл до гарячого сніданку. Час від сніданку до обіду козаки проводили
по-різному: хто об'їжджав коня, хто оглядав зброю, хто вправлявся в стрілянині, хто лагодив плаття, а
хто просто лежав на боці,попихкував з люльки-носогрійки, розповідав про власні подвиги на війні, слухав
розповіді інших і викладав плани нових походів. Рівно в 12 годин курінний кухар ударяв у казан, і тоді,
по звуці казана, кожен козак поспішав у свій курінь до обіду. Обід приготовлявся в кожному курені
особливим кухарем, або поваром , і його помічниками, невеликими хлопцями, на обов'язку яких лежало
приносити воду в курінь і тримати в чистоті казани й посуд: «посуд — казани, ложки, корита дуже
чисто держут і чистіше, як себе, а тим паче одягу» . Їжа готувалася в великих мідних або чавунних
казанах, що навішувались за допомогою залізних гачків на кабице в сінях кожного куреня, і варилася
три рази в день на все наявне число козаків куреня, за що платилося кухарю по
два рубля й п'ять копійок з кожного козака в рік, тобто 9 рублів й 50 копійок при
150 чоловіках середнього числа козаків у кожному курені.
Увечері, по заходу сонця, козаки знову збиралися в курені; тут вони вечеряли
гарячою вечерею; після вечері одні та ж година молилися богові й потім лягали
спати, узимку в куренях,улітку й у куренях, і на відкритому повітрі; інші
збиралися в невеликі купки й по-своєму веселилися: грали на кобзах, скрипках,
ваганах, лірах, басах, цимбалах, козах, свистіли на сопілках, свистунах,- одним
словом,на чому потрапило, на тім і грали, і відразу танцювали. З всіх музичних
інструментів найбільш улюбленим і тому найпоширенішим інструментом у
запорізьких козаків, була, без сумніву, кобза. |
У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав
своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони
мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один
одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або
захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було
однією з таємних причин їх непереможності.
 Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У
пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати
спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за
зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких
вимог.
Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали
до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і
засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися
кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю,
інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки
змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та
боролися.
Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із
собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові
виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця
щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах.
Опівдні на башті стріляли з гармати. Цим пострілом кликали на обід. Тоді
ставали всі в коло біля образів і отаман читав їм "Отче наш” і тільки
після цього приступали до їжі. Надвечір подавали вечерю. Добре поївши,
козаки збиралися на майдані або над Дніпром до пісень, жартів, танців.
Коли ставало нудно, вони починали готуватися до новго походу.
За злочини покарання і страти призначалися різні. Застосовувалися:
привґязання до гармати за зневагу до начальства, за грошовий борг;
шмагання нагаєм за злодійство. Найпопулярнішою стратою було забивання
киями. Також використовували шибениці. Найстрашнішим було закопування
злочинця живим в землю.
|
Військова майстерність козаків повною мірою виявлялася і в морських походах.  На Січі взагалі вважалося, щосправжній козак лише той, хто бував в морських походах, випробував себе в морських боях.
Козацький флот складався з легких та надзвичайно маневрених човнів - чайок. Вони рухалися завдяки або веслам, або вітрилам. Перевагою чайок було й те, що вони могли пришвартуватися до будь-якого берега, на відміну від великих і неповоротливих турецьких галер.
Кіль, тобто основу днищ цих суден, козаки робили зі стовбурів верби або
липи, належним чином видовбуючи та обтісуючи їх. Далі корпус формувався а
грубих дошок, їх дуже ретельно припасовували одну до одної, а щілини
між ними забивали клоччям. Борти цих суден, довжина яких сягала 20, а
ширина 4 метрів, просмолювали, а потім обшивали тугими оберемками сухого очерету, іноді ще й липовою корою. Це робилося для того, щоб підвищити плавучість човнів. Ніяких надбудов та захистків од негоди козаки на чайках не робили. Зате
ставили по два стерна - на носі та кормі і посередині щоглу. Було також
по 10 весел з кожного борту.  Щодо екіпажу, то він, залежно від розміру
судна, становив від 50 до 70 чоловік. Озброєння - 6 легких гармат,
рушниці, луки, пістолети, списи.
Чайки дуже схожі на човни вікінгів. Це було доведено в наші часи при спробі реконструювати козацьки чайки.Тому логічніше називати чайки не човнами, а малими бойовими кораблями,
на яких мореплавці досить упевнено могли виходити у відкрите море,
долати великі відстані і ставати до бою з ескадрами, що складалися з
кораблів, значно більших за своїми розмірами. |
Реєстровими козаками називали тих козаків, які офіційно були взяті на службу польсько-литовською владою та занесені в особливий список - реєстр. Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи
головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що
створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі
рухи й стримувати протитатарські акції козаччини, або захищати південні кордони від нападів турок та татар.
Вперше військо реєстрових козаків з'явилося у 1572 році. коли польський король Сигизмунд ІІ Август доручив найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Але ці козаки ще не мали ніяких особливих привілеїв.
 За часів короля Стефана Баторія у 1578 році була здійснена так звана козацька реформа, за якою вже 600 козаків наймалися на службу з внесенням у реєстр. Вони отримали чималі привілеї: право землеволодіння, право власної військової та судової влади, звільнялися від податків. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом.
Відтоді зустрічаємо назву
реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у
напівлегальне становище.
Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й
посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги.
Намагання короля Стефана Баторія і його
наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва
виявилися марними.
Кількість реєстрового війська в різні часи дуже відрізнялась. Якщо у 1617 році їх налічувалася лише 1 тисяча, т о вже в 1619 - з тисячі. А під час Хотинської війни 1620-1621 років у Сагайдачного було вже 40 тисяч реєстровців. Але після повстань 1620-1630-х років реєстр було зменшено до 6 тисяч та були накладені інші обмеження. Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького козацький реєстр коливався від 20 до 40 тисяч.
Після 1654
року назва "реєстрові козаки” поступово вийшла з ужитку і замінилася
термінами "городові козаки”, а з 1735 року –
"виборні козаки”.
|
| |
 | |  |
|
| Форма входу |
|
|
| Пошук |
|
|
|
