| Меню сайту |
|
 |
| Категорії розділу |
|
|
| Наше опитування |
|
|
| Статистика |
|
|
|
 | |  |
|
Всього матеріалів в каталозі: 47
Показано матеріалів: 41-45 |
Сторінки: « 1 2 ... 7 8 9 10 » |
Інформація зі щорічника Знаменні дати: календар–2006:З 1991 р. постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з
1992 р.– зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів
Франції та Англії, з  1996 р. у Києві щорічно проводиться
фестиваль-турнір бойових мистецтв «Козацька слава», з 1999 р. у
Запоріжжі проходить щорічний фестиваль національних видів єдиноборств, а
у Дніпропетровську – всеукраїнський чемпіонат козацького морського
багатоборства. Періодично стартує регата пам'яті 1. Сірка за маршрутом
Київ–Запоріжжя–Босфор. У 2001 р. створено Всеукраїнську федерацію
козацького двобою та Міжнародну федерацію бойового гопака. Функціонують наукові установи з вивчення українського козацтва:
Науково-дослідний інститут Козацтва при Інституті історії України
Національної академії наук України (з 1996 р.) та при Запорізькому
державному університеті (з 2000 р.), його філії діють у Донецьку,
Запоріжжі. Нікополі, Одесі. Проведено наукові конференції: «Козацькі
джерела» в Одесі, «Сучасна козацька педагогіка» у Києві, «Проблеми
розвитку Українського козацтва як державотворчої інституції» в Черкасах,
«Козацька педагогіка в системі сучасної освіти» в Сумах та ін. Створені
також освітні заклади: Інститут Українського козацтва при Харківському
державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди (2002), Народний
університет козацької культури при Донецькому художньому музеї (2002),
Український військово-козацький інститут ім. князя Святослава при
Міжрегіональній академії управління персоналом (2003). Козацьку культуру відроджують і пропагують професійні та самодіяльні
художньо-мистецькі колективи:  «Козацькі забави» (Київ), «Козак Мамай»
(Черкаси), «Козаки Поділля» (Хмельницький), «Козацькі шляхи»
(Дніпропетровськ), хор Зборівської Січі ім. І. Богуна (Тернопільщина),
«Чорномор» (Одеса), «Харцизяки» (Донеччина), «Вітер» (Житомирщина),
«Чумацький шлях» (Черкащина), оркестр Білоцерківської Січі (Київщина),
хор Кіцманської Січі (Чернівеччина) та ін. 1997 р. у Києві відбувся
Всесвітній фестиваль мистецтв Українського козацтва. З 2000 р. у
Тернополі проводяться щорічні всеукраїнські фестивалі-огляди козацької
пісні «Байда», а з 2002-го на теренах Донеччини відбувається
Всеукраїнський фестиваль «Козацькому роду – нема переводу». Виходять друком всеукраїнські та регіональні періодичні видання: журнали
– «Гетьман», «Козацька рада», «Козацтво України», «Нова Січ»; газети –
«Свобода слова», «Козацький вісник», «Віра та Воля», «Україна козацька»,
«Козацька нація», «Козацьке коло» (Запоріжжя), «Козацький дзвін»
(Житомирщина), «Богданів край» (Черкащина), «Козацька родина»
(Дніпропетровщина), «Козацькі литаври» (Рівненщина), «Бузький козак» та
«Козацька держава» (Миколаївщина), «Лугарі» (Луганщина), «Слава
козацька» (Херсонщина) та ін.
|
В Січі Калнишевський навчався в школі при січовій церкві та пройшов шлях від джури до кошового отамана. Під час служби в Війську Запорозькому вибирався походним полковником, військовим осавулом та військовим суддею (1750-1760-ті роки). 1755 р. Калнишевського було обрано одним із трьох запорозьких депутатів
до Петербурга. Більше року депутація перебувала у російській столиці,
очікуючи скасування мита на провіз із Запорожжя до Гетьманщини риби,
хутра, у зворотному напрямі — харчів, а головне — на повернення
захоплених Новосербією, Слобідським полком і Донським Військом
запорозьких земель. 10 червня 1756 р. було задоволене прохання щодо
мита, але не стосовно запорозьких територій. 1758 р. Калнишевського було
включено до складу другої депутації у тій самій справі. Однак, проживши
в Петербурзі аж до початку 1760 р., запорожці так нічого й не
домоглися. За життя у Січі Петро Калнишевський став багатим власником. При арешті у
його зимівниках та хуторах було описано 639 коней, 1076 голів великої
рогатої худоби, 14045 овець, 2175 пудів збіжжя. Його міцне економічне
становище сприяло політичній кар’єрі у Січі. Знову ж таки, нам невідомі
усі сходинки його урядування. Перша виявлена на сьогодні згадка про
Петра Калнишевського належить до 1750 р. Ім’я цього уже сивочолого
60-річного військового осавула згадується у зв’язку з переслідуванням у
запорозьких степах тодішнім кошовим Григорієм Федоровим озброєних
грабіжників.
У військових осавулах Калнишевський ходив до 1761 р. У січні 1762 р.
його  вперше обрали кошовим отаманом. У вересні того самого року
Калнишевський разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою був
присутній на коронації Катерини II. Кошовий імператриці не сподобався, і
вона того ж таки року домоглася його усунення. Проте на чергових
виборах у січні 1763 р. січовики обирають Калниша військовим суддею —
другою посадовою особою у Коші після отамана, а у січні 1765 р. — знову
кошовим. Імператриця спочатку активно заперечувала цей вибір, але з
огляду на підготовку війни з Туреччиною за вихід до Чорного моря на
деякий час потамувала свою неприязнь до Калнишевського. Козацька звитяга
й досвід були їй потрібні у планованій війні.
|
10 жовтня 2009 року відбулося урочисте відкриття історико-культурного комплексу "Запорозька Січ"  на території заповідника "Хортиця". Ідея
створення на Хортиці архітектурного ансамблю – узагальненого образу
козацьких столиць XVI-XVIII ст. - виникла ще в 60-х роках ХХ століття,
однак згодом, виходячи з ідеологічних міркувань, було прийнято рішення
про відмову від будівництва «Січі» на Хортиці.Вже за часів набуття Україною
незалежності призабута ідея створення комплексу «Запорозька Січ» отримує
друге дихання. Проте, кошти на створення комплексу були виділені лише
через десять років. 14 жовтня 2004р., тобто рівно 5 років тому,
відбулася урочиста закладка комплексу. Остання стадія будівництва комплексу
розпочалася 19 червня 2009 року зі старту всеукраїнської акції
«Відродимо Запорозьку Січ!», що проходила за ініціативою заступника
Голови ВРУ Миколи Томенка.
За
плануванням комплекс розділяється на дві  різновеликі частини
–"Внутрішній Кіш” та "Передмістя”. Всього на території комплексу «Запорозька Січ» збудовано
23 зрубних та турлучних споруди.В комплексі також
функціонують об’єкти експозиційного призначення, в яких планується
відтворити інтер’єри козацьких жител (курінь та будинок кошового
отамана), офіційні та освітні установи (військова канцелярія та січова
школа). Центральним об’єктом комплексу є трибанна церква Покрови
пресвятої Богородиці. Споруди "Зовнішнього Кошу” мають
рекреаційний (корчма) та інтерактивний характер (діючі кузня і гончарне
виробництво). За зразками фортифікаційних споруд козацького часу діють три вежі, рови та земляний вал з частоколом.
Інформація з сайту про 7 чудес України.
|
Утвердившись на уряді кошового отамана,
Калнишевський розпочав роботу, спрямовану на зміцнення господарства
Запорозької Січі — підвалини її політичної автономії. Пізніше у
маніфесті на виправдання зруйнування Січі російська імператриця сама
наголосить, що «запроваджуючи власне хліборобство, руйнували вони тим
саму основу залежності їх від престолу Нашого і мислили, звичайно,
утворити із себе посеред вітчизни область, повністю незалежну, під
власним своїм несамовитим управлінням». А тоді Калнишевський, бачачи, що
причиною залежності Війська Запорозького Низового від російської корони
є насамперед поставки провіанту, розпочав активну колонізацію краю.
Завдяки його турботам у дикому степу виростали села, хутори-зимівники, в
яких селилися втікачі від кріпацької неволі, визволені козаками бранці з
турецького та татарського, ногайського та буджацького полону. На
запорозькі землі Калнишевський переманював також молдаван і болгар з
Нової Сербії, Польщі й Буджаку. Наслідком його зусиль стало виникнення
на Запорожжі 45 сіл, більше 4 тисяч хуторів-зимівників, у яких до 1775
р. було поселено близько 50 тисяч хліборобів. Діяльність кошового
залишилася навіки уславленою у приказці «Як був кошовим Лантух, то не
було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий
книш». Колонізацію Калнишевський намагався
використати і для захисту запорозьких територій. З цією метою він
наказував засновувати зимівники саме на кордонах. Проте наступ на
запорозькі землі продовжувався. Щоб захистити свою землю, керуючись
негласними розпорядженнями Коша і особисто Калнишевського, а іноді й
відкритими рішеннями січової ради, у місця найбільшого напруження
відряджалися козацькі залоги, окремі запорожці вступали у сутички з
гарнізонами російських фортець, розганяли пости, руйнували споруди,
нищили вогнем незаконні оселі. Разом із тим отаман та Кіш постійно
шукали політичних засобів вирішення суперечок. Багато разів вони
зверталися до російських урядовців зі скаргами та протестами.
Неодноразово до Петербурга споряджалися і спеціальні депутації. Проте ні
перша — 1765 р., у якій брав участь сам кошовий, ні наступні — 1771,
1773, 1774 рр. — успіху не досягли. Ситуація змінилася під час
російсько-турецької війни 1768 — 1774 рр. Саме тоді, коли Запорозьке
Військо дало на допомогу російській армії 11 тисяч  козаків, які з
першого й до останнього дня брали участь у війні і на суші, і на морі.
Про те, що вони воювали гідно, свідчать 17 золотих Медалей на
Андріївській стрічці, наданих Катериною II Калнишевському та старшинам.
Саме тоді на запорозьке населення ліг тягар утримання царських військ,
які розташовувалися на запорозьких землях або проходили через них.
Водночас російський уряд зайнявся будівництвом на півдні січових
територій цілої системи укріплень — Нової Дніпровської лінії. Указ про
це було видано 10 травня 1770 р., а вже 13 липня 1770 р. один із
паланкових старшин повідомляв кошового, який у свої 80 років ще сам з
сідла керував козацькою кіннотою безпосередньо у районі бойових дій: «За
степи Вам повідомляю: дійсно почалося будівництво нової лінії по
Самарі, 3000 чоловік Воронезької губернії пригнані і уже редути та
землянки, де за планом визначено бути фортецям, роблять... і нашим
степам, як видно, вічная пам’ять. Проспали...». Під час цієї російсько-турецької війни Калнишевський проявив себе талановитим полководцем та керівником козацтва, за що у 1771 році його було нагороджено золотою медаллю з діамантами на Андріївський смужці. А у 1773 році кошовому отаману надали звання генерал-лейтенанта. З будівництвом лінії, яка замикала
кліщі навколо Запорожжя, змінювався тон російських урядовців у їх
спілкуванні з запорозькими властями. Майже як у завойованому краї
поводилися у Запорожжі російські офіцери та солдати. У листі графу
Остерману від 24 серпня 1770 р. повідомлялося, що вони, «чинячи між
собою роз’їзди, проїжджих трактами затримують, грабують, у обивателів
худобу відбирають, пашу на пні б’ють, трави та всілякі військові угіддя
пустошать».
|
 Після ліквідації інституту гетьманства у 1764 році розпочався трагічний період в історії України, коли Гетьманщина остаточно втратила всі автономні права. Цей період пов'язаний з діяльністю імператриці Катерини ІІ.
Замість інституту гетьмана знову було створено Малоросійську колегію на чолі з президентом Петром Рум'янцевим. Вже в 1765 році було ліквідовано полковий устрій на Слобожанщині, а в 1781 році - і на Лівобережній Україні. В 1783 році вийшов царський указ про закріпачення селян на цій території.
Використав запорозьких козаків в російсько-турецькій війні 168-1774 року, Катерина ІІ в 1775 році звеліла ліквідувати Запорозьку Січ як осеродок української державності, демократичного устрою та вольного духу всередині Російської імперії.
Саме в цей останній період існування Січі кошовим отаманом був Петро Калнишевський. Його було заслано на Соловки.
 Доля козаків склалася по-різному: деякі перейшли до селянського та міщанського стану,окремі представники козацької старшини зазнали переслідувань, найнепокорніші запорожці подалися за межі Російської імперії та заклали Задунайську Січ.
З 1783 року лівобережні козацькі полки було перетворено на регулярні полки російської армії.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років знов постала потреба в козаках, і імператриця у 1788 році видала указ про формування з колишніх запорожських козаків Чорноморського козацького війська. Надії козаків на відродження Січ на Запоріжжі не виправдалися. Але їм надано було право поселитися на землях між Кубанню та Доном, що і відбулося у 1792 році. З 1860 року Чорноморське військо продовжило свою історію під назвою Кубанське козацьке військо. |
| |
 | |  |
|
| Форма входу |
|
|
| Пошук |
|
|
|
