Каталог статей

Зруйнування Січі та заслання Калнишевського на Соловки

Бедікян Н.І. — Mon, 28 Jun 2010 00:35:16 GMT

Хоча запорожці несли прикордонну службу та приймали участь в війнах проти Османської імперії, російський уряд завжди відносився до них з підозрою. Особливо це відзначилося під час повстання О.Пугачова у 1773 році, коли козаки підтривали бунтівника та мали намір йти на Москву. Тому у 1775 році імператриця Катерина ІІ прийняла рішення про ліквідацію Січі.

На початку червня 1775 року величезне військо під камондуванням генерал-поручика Петра Текелія рушило в напрямі Запорозької Січі. Понад 100 тисяч чоловік налічувалося в підпорядкованих йому піхотних, тринадцять донських козацьких, восьми кіннотних регулярних полках, двадцяти гусарських і сімнадцяти пікінерських ескадронах, які п’ятьма колонами з різних боків таємно наближалися до Січі. В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 року царські війська оточили останню Запорозьку Січ.
Петро Калнишевський і січова старшина здали російським військам Січ без бою. Загарбники пограбували військову скарбницю, вивезли із сховищ зброю з припасами, архів Коша Запорозького,. Понад п’ять тисяч запорожців після зруйнування Січі втекли за Дунай і заснували там Задунайську Січ.
Самого Калнишевського та деяких представників козацької старшини було заарештовано, а їх майно конфісковано. 8 червня 1776 року уряд повідомив Синод про рішення цариці й наказав (оголосивши Калнишевському з соратниками указ) негайно відправити Калнишевського в Соловецький монастир. Одна з причин такого рішення полягала в тому, що навіть після зруйнування Січі Калнишевський турбувався про подальшу долю запорожців, про заснування Січі в іншому місці.
30 липня 1776-го настоятель Соловецького монастиря Досифей доповів у Синод, що напередодні він прийняв арештанта Калнишевського для утримання його згідно з царським указом. Тут, у нелюдських умовах, судилося останньому кошовому проіснувати 27 років. За цей час кошовий отаман так і не розкаявся та не звертався до імператриці з проханням помилування.
Лише указом нового царя Олександра І від 2 квітня 1801 року Петру Калнишевському було «даровано прощення» і надано право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням. 110-літній в’язень, котрий за 25 років перебування в одиночках, як твердять перекази, осліп, нарешті став вільний. Але він не повернувся на Україну, а залишився при монастирі.Помер Петро Іванович Калнишевський 31 жовтня 1803 р., 113 років від роду.
На Соловках була його могила біла Преображенського собору, але вона не збереглася до наших днів.

Діяльність кошового отамана в галузі культури

Mon, 28 Jun 2010 10:02:03 GMT

Кошовий отаман звертав належну увагу на розвиток культури та духовності. Його коштом протягом 1763 — 1767 рр. було споруджено церкву у Лохвиці, дерев’яну церкву Св. Трійці у Пустовійтівці, дерев’яну церкву Св. Покрови у Ромнах, кам’яну церкву у Межигірському монастирі та Георгіївську церкву у своєму зимівнику (тепер село Петриківка). Не шкодував грошей і на церковні книги, начиння та одяг. Відомо, що Калнишевський подарував церкві у рідній Пустовійтівці Євангеліє, оправлене сріблом та оздоблене коштовним камінням, вартістю 600 рублів (на той час величезні гроші). За місяць до зруйнування Січі він замовив для січового храму Покрови золотий церковний посуд.
Як політичний діяч, кошовий отаман протидіяв тиску імперських урядовців на незалежність запорозької церкви. Так, 1769 р., незважаючи на наказ П. Рум’янцева, він не дозволив поставити запорозьких ієромонахів у залежність від російських обер-священиків діючої армії. Завдяки турботам про церковні справи Петро Калнишевський закарбував у пам’яті людей не тільки своє ім’я, а й реальний образ. На іконі, що була в січовій Покровській церкві і копія якої знаходиться в Одеському історико-краєзнавчому музеї, зображено стрункого, дещо вищого за середній зріст чоловіка, який, очевидно, звик жестикулювати. На ньому червоні шаровари і кунтуш, темно-синя свита, підперезаний він широким поясом, гаптованим золотом, з великою золотою медаллю на грудях та шаблею на лівому боці. Кошовий виглядає уже немолодим. Його шия у зморшках, козацький оселедець та вуса посивіли. У молитві він звертається до діви Марії.

Діяльність Калнишевського як кошового отамана

Mon, 28 Jun 2010 09:54:12 GMT

   Утвердившись на уряді кошового отамана, Калнишевський розпочав роботу, спрямовану на зміцнення господарства Запорозької Січі — підвалини її політичної автономії. Пізніше у маніфесті на виправдання зруйнування Січі російська імператриця сама наголосить, що «запроваджуючи власне хліборобство, руйнували вони тим саму основу залежності їх від престолу Нашого і мислили, звичайно, утворити із себе посеред вітчизни область, повністю незалежну, під власним своїм несамовитим управлінням». А тоді Калнишевський, бачачи, що причиною залежності Війська Запорозького Низового від російської корони є насамперед поставки провіанту, розпочав активну колонізацію краю. Завдяки його турботам у дикому степу виростали села, хутори-зимівники, в яких селилися втікачі від кріпацької неволі, визволені козаками бранці з турецького та татарського, ногайського та буджацького полону. На запорозькі землі Калнишевський переманював також молдаван і болгар з Нової Сербії, Польщі й Буджаку. Наслідком його зусиль стало виникнення на Запорожжі 45 сіл, більше 4 тисяч хуторів-зимівників, у яких до 1775 р. було поселено близько 50 тисяч хліборобів. Діяльність кошового залишилася навіки уславленою у приказці «Як був кошовим Лантух, то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий книш».
Колонізацію Калнишевський намагався використати і для захисту запорозьких територій. З цією метою він наказував засновувати зимівники саме на кордонах. Проте наступ на запорозькі землі продовжувався. Щоб захистити свою землю, керуючись негласними розпорядженнями Коша і особисто Калнишевського, а іноді й відкритими рішеннями січової ради, у місця найбільшого напруження відряджалися козацькі залоги, окремі запорожці вступали у сутички з гарнізонами російських фортець, розганяли пости, руйнували споруди, нищили вогнем незаконні оселі.
Разом із тим отаман та Кіш постійно шукали політичних засобів вирішення суперечок. Багато разів вони зверталися до російських урядовців зі скаргами та протестами. Неодноразово до Петербурга споряджалися і спеціальні депутації. Проте ні перша — 1765 р., у якій брав участь сам кошовий, ні наступні — 1771, 1773, 1774 рр. — успіху не досягли.
   Ситуація змінилася під час російсько-турецької війни 1768 — 1774 рр. Саме тоді, коли Запорозьке Військо дало на допомогу російській армії 11 тисяч козаків, які з першого й до останнього дня брали участь у війні і на суші, і на морі. Про те, що вони воювали гідно, свідчать 17 золотих Медалей на Андріївській стрічці, наданих Катериною II Калнишевському та старшинам. Саме тоді на запорозьке населення ліг тягар утримання царських військ, які розташовувалися на запорозьких землях або проходили через них. Водночас російський уряд зайнявся будівництвом на півдні січових територій цілої системи укріплень — Нової Дніпровської лінії. Указ про це було видано 10 травня 1770 р., а вже 13 липня 1770 р. один із паланкових старшин повідомляв кошового, який у свої 80 років ще сам з сідла керував козацькою кіннотою безпосередньо у районі бойових дій: «За степи Вам повідомляю: дійсно почалося будівництво нової лінії по Самарі, 3000 чоловік Воронезької губернії пригнані і уже редути та землянки, де за планом визначено бути фортецям, роблять... і нашим степам, як видно, вічная пам’ять. Проспали...».
Під час цієї російсько-турецької війни Калнишевський проявив себе талановитим полководцем та керівником козацтва, за що у 1771 році його було нагороджено золотою медаллю з діамантами на Андріївський смужці. А у 1773 році кошовому отаману надали звання генерал-лейтенанта.
З будівництвом лінії, яка замикала кліщі навколо Запорожжя, змінювався тон російських урядовців у їх спілкуванні з запорозькими властями. Майже як у завойованому краї поводилися у Запорожжі російські офіцери та солдати. У листі графу Остерману від 24 серпня 1770 р. повідомлялося, що вони, «чинячи між собою роз’їзди, проїжджих трактами затримують, грабують, у обивателів худобу відбирають, пашу на пні б’ють, трави та всілякі військові угіддя пустошать».

Як Калнишевський став отаманом

Mon, 28 Jun 2010 09:21:18 GMT

В Січі Калнишевський навчався в школі при січовій церкві та пройшов шлях від джури до кошового отамана.
   Під час служби в Війську Запорозькому вибирався походним полковником, військовим осавулом та військовим суддею (1750-1760-ті роки).
   1755 р. Калнишевського було обрано одним із трьох запорозьких депутатів до Петербурга. Більше року депутація перебувала у російській столиці, очікуючи скасування мита на провіз із Запорожжя до Гетьманщини риби, хутра, у зворотному напрямі — харчів, а головне — на повернення захоплених Новосербією, Слобідським полком і Донським Військом запорозьких земель. 10 червня 1756 р. було задоволене прохання щодо мита, але не стосовно запорозьких територій. 1758 р. Калнишевського було включено до складу другої депутації у тій самій справі. Однак, проживши в Петербурзі аж до початку 1760 р., запорожці так нічого й не домоглися.
За життя у Січі Петро Калнишевський став багатим власником. При арешті у його зимівниках та хуторах було описано 639 коней, 1076 голів великої рогатої худоби, 14045 овець, 2175 пудів збіжжя. Його міцне економічне становище сприяло політичній кар’єрі у Січі. Знову ж таки, нам невідомі усі сходинки його урядування. Перша виявлена на сьогодні згадка про Петра Калнишевського належить до 1750 р. Ім’я цього уже сивочолого 60-річного військового осавула згадується у зв’язку з переслідуванням у запорозьких степах тодішнім кошовим Григорієм Федоровим озброєних грабіжників.
   У військових осавулах Калнишевський ходив до 1761 р. У січні 1762 р. його вперше обрали кошовим отаманом. У вересні того самого року Калнишевський разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою був присутній на коронації Катерини II. Кошовий імператриці не сподобався, і вона того ж таки року домоглася його усунення. Проте на чергових виборах у січні 1763 р. січовики обирають Калниша військовим суддею — другою посадовою особою у Коші після отамана, а у січні 1765 р. — знову кошовим. Імператриця спочатку активно заперечувала цей вибір, але з огляду на підготовку війни з Туреччиною за вихід до Чорного моря на деякий час потамувала свою неприязнь до Калнишевського. Козацька звитяга й досвід були їй потрібні у планованій війні.

Як Петро Калнишевський потрапив на Січ

Sun, 27 Jun 2010 18:42:46 GMT

Про те, як Петро Калнишевський восьмирічним хлопчиком потрапив на Січ, існує легенда, яка була записана у 1969 році:
"Восьмирічний Петрик, син козацької вдови Агафії, пас худобу за селом, коли побачив невеличкий кінний загін запорожців. Дехто з них смалив люльки. До одного з них звернувся хлопчак з проханням дати і йому спробувати козацької люльки. Це розважило запорожців, вони зупинилися й почастували пастушка «носогрійкою».

— А куди ж ви йдете? — той до них.— На Січ, хлопче!
— Так візьміть же й мене з собою!

— Ну, коли ти вже й люльку козацьку смалиш, то сідай ззаду,— дозволив сотник, той, що «носогрійку» йому позичив.

— Ти, видать, хлопець бідовий, будеш мені джурою.Петрика двічі просити не довелося — він відразу вихопився на коня.

— А батько ж що скаже?—спитав сотник.

— А нема в мене батька,— похнюпився Петрусь.— Загинув.

— Ну то будеш мені й за сина.
І подалися вони туди, де «Луг — батько, а Січ — мати», і побрела череда в село сама, вже без пастуха..."

Походження Петра Калнишевського

Бедікян Н.І. — Sun, 27 Jun 2010 00:34:01 GMT

Про походження, і навіть про дату народження останнього кошового отамана однозначно не визначено.

Більшість дослідників вважає, що він походить з знатного роду козацької старшини, інші - що Петро Калнишевський - з сім'ї рядових козаків.Те, що згодом він став дуже багатим козаком, дворянином — безперечно, але про соціальне становище його пращурів даних не збереглося. Воно й не дивно, якщо врахувати, що масове заселення Посулля на Роменщині почалося лише після мирної постанови 1618 р. між Московщиною і Польщею.

Датою народження вважаеться або 1690, або 1691 рік.

Більш конкретні дані ми маємо про його місце народження - село Пустовійтівка біля міста Ромни Лубенського полку (нині сумська область). Він був найстаршим сином, але не єдиним. Як встановив краєзнавець Ф. І. Сахно, 1771 р. священиком Миколаївської церкви в містечку Смілому був брат Петра Калнишевського, Калнишевський Семен Іванович—на цьому «приході аж до своєї смерті 1796 р.». Пустовійтівка тоді належала смілянському сотнику В. Громеці, товаришеві Петра Калнишевського. За переписом 1767 р. у Смілянській сотні значиться і козак Панас Калнишевський, котрий підписав переписну відомість разом із сотником.

Історична постать - Петро Калнишевський

Бедікян Н.І. — Sun, 27 Jun 2010 00:33:19 GMT

Сьогодні в історії України Петро Калнишевський вважається видатною історичною постаттю. Але так було не завжди. Пам'ять про останнього кошового отамана Запорозької Січі стала відроджуватися лише в 1980-х роках за часів перебудови, коли знято було заборону на дослідження окремих сторінок в історії козацтва.
У 1990 році при в'їзді до міста Ромни встановлено пам'ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі. Спорудили його на честь 300-річчя народження Петра Калнишевського на місці, де до 1908 року знаходилася Покровська церква, збудована на кошти останнього кошового отамана.
Хто він — борець чи жертва, царський сановник, котрий впав у немилість, чи мученик за кращу долю України? Чому світова громадськість схиляє голови перед легендарним лицарем?
На сторінках нашого віртуального музею, присвячному Петру Калнишевському, ми й спробуємо розповісти про цю історичну постать, та ознайомимо з героїчною добою, в яку йому довелося жити.

Історико-культурний комплекс "Запорозька Січ"

Sun, 27 Jun 2010 18:01:31 GMT

10 жовтня 2009 року відбулося урочисте відкриття історико-культурного комплексу "Запорозька Січ" на території заповідника "Хортиця".
Ідея створення на Хортиці архітектурного ансамблю – узагальненого образу козацьких столиць XVI-XVIII ст. - виникла ще в 60-х роках ХХ століття, однак згодом, виходячи з ідеологічних міркувань, було прийнято рішення про відмову від будівництва «Січі» на Хортиці.Вже за часів набуття Україною незалежності призабута ідея створення комплексу «Запорозька Січ» отримує друге дихання. Проте, кошти на створення комплексу були виділені лише через десять років. 14 жовтня 2004р., тобто рівно 5 років тому, відбулася урочиста закладка комплексу. Остання стадія будівництва комплексу розпочалася 19 червня 2009 року зі старту всеукраїнської акції «Відродимо Запорозьку Січ!», що проходила за ініціативою заступника Голови ВРУ Миколи Томенка.
За плануванням комплекс розділяється на дві різновеликі частини –"Внутрішній Кіш” та "Передмістя”. Всього на території комплексу «Запорозька Січ» збудовано 23 зрубних та турлучних споруди.В комплексі також функціонують об’єкти експозиційного призначення, в яких планується відтворити інтер’єри козацьких жител (курінь та будинок кошового отамана), офіційні та освітні установи (військова канцелярія та січова школа). Центральним об’єктом комплексу є трибанна церква Покрови пресвятої Богородиці. Споруди "Зовнішнього Кошу” мають рекреаційний (корчма) та інтерактивний характер (діючі кузня і гончарне виробництво). За зразками фортифікаційних споруд козацького часу діють три вежі, рови та земляний вал з частоколом.

Інформація з сайту про 7 чудес України.

Інші заходи по відродженню козацьких традицій

Sun, 27 Jun 2010 17:57:17 GMT

   Інформація зі щорічника Знаменні дати: календар–2006:
З 1991 р. постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з 1992 р.– зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів Франції та Англії, з 1996 р. у Києві щорічно проводиться фестиваль-турнір бойових мистецтв «Козацька слава», з 1999 р. у Запоріжжі проходить щорічний фестиваль національних видів єдиноборств, а у Дніпропетровську – всеукраїнський чемпіонат козацького морського багатоборства. Періодично стартує регата пам'яті 1. Сірка за маршрутом Київ–Запоріжжя–Босфор. У 2001 р. створено Всеукраїнську федерацію козацького двобою та Міжнародну федерацію бойового гопака.
   Функціонують наукові установи з вивчення українського козацтва: Науково-дослідний інститут Козацтва при Інституті історії України Національної академії наук України (з 1996 р.) та при Запорізькому державному університеті (з 2000 р.), його філії діють у Донецьку, Запоріжжі. Нікополі, Одесі. Проведено наукові конференції: «Козацькі джерела» в Одесі, «Сучасна козацька педагогіка» у Києві, «Проблеми розвитку Українського козацтва як державотворчої інституції» в Черкасах, «Козацька педагогіка в системі сучасної освіти» в Сумах та ін. Створені також освітні заклади: Інститут Українського козацтва при Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди (2002), Народний університет козацької культури при Донецькому художньому музеї (2002), Український військово-козацький інститут ім. князя Святослава при Міжрегіональній академії управління персоналом (2003).
   Козацьку культуру відроджують і пропагують професійні та самодіяльні художньо-мистецькі колективи: «Козацькі забави» (Київ), «Козак Мамай» (Черкаси), «Козаки Поділля» (Хмельницький), «Козацькі шляхи» (Дніпропетровськ), хор Зборівської Січі ім. І. Богуна (Тернопільщина), «Чорномор» (Одеса), «Харцизяки» (Донеччина), «Вітер» (Житомирщина), «Чумацький шлях» (Черкащина), оркестр Білоцерківської Січі (Київщина), хор Кіцманської Січі (Чернівеччина) та ін. 1997 р. у Києві відбувся Всесвітній фестиваль мистецтв Українського козацтва. З 2000 р. у Тернополі проводяться щорічні всеукраїнські фестивалі-огляди козацької пісні «Байда», а з 2002-го на теренах Донеччини відбувається Всеукраїнський фестиваль «Козацькому роду – нема переводу».
Виходять друком всеукраїнські та регіональні періодичні видання: журнали – «Гетьман», «Козацька рада», «Козацтво України», «Нова Січ»; газети – «Свобода слова», «Козацький вісник», «Віра та Воля», «Україна козацька», «Козацька нація», «Козацьке коло» (Запоріжжя), «Козацький дзвін» (Житомирщина), «Богданів край» (Черкащина), «Козацька родина» (Дніпропетровщина), «Козацькі литаври» (Рівненщина), «Бузький козак» та «Козацька держава» (Миколаївщина), «Лугарі» (Луганщина), «Слава козацька» (Херсонщина) та ін.

Дитячі та молодіжні козацькі об'єдання

Бедікян Н.І. — Sun, 27 Jun 2010 17:54:51 GMT

На сьогодні точна інформація про дитячі та молодіжні козацькі формування не існує Є відчення за 2001 та 2006 роки.

Так на 2001 рік мається інформація про Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ». Започатковане в лютому 1993 р. Гасло: «Сила, істина, честь!». Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого були б фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм, вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Члени товариства складають присягу: «Присягаю своєю честю бути вірним товаришем, служити товариству життям своїм, слухатись січової старшини». Має осередки в багатьох областях України. Головні напрями роботи — вивчення історії козацтва, військово-партіотичне виховання на засадах козацької педагогіки, фізичне загартування, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів.
В інформації про День українського козацтва за 2006 рік надаються наступні свідчення:
У багатьох регіонах України діють козацькі школи, ліцеї, молодіжні та дитячі регіональні організації; «Молода Січ» (Запоріжжя, Суми, Нова Каховка). «Січ» (Київ), «Сокіл» (Тернопіль, Нікополь), «Козацьке коло» (Харків) та ін. Підготовлено загін спеціального козацького вишколу при Донецькому інституті фізкультури, в Одесі створено загін сприяння прикордонній службі, а також функціонують постійно діючі табори козацького вишколу. Проведена підготовча робота щодо відкриття державного Тернопільського козацького ліцею ім. Д. Байди-Вишневецького з посиленою військово-фізичною підготовкою. Українське козацтво опікується Борзненською школою-інтернатом на Чернігівщині. Започатковано постійний всеукраїнський історичний конкурс серед учнів загальноосвітніх середніх шкіл «Козацька держава».
Існували козацькі дитячі об'єднання також в Одесі та Одеській області. Але на сьогодня ми не маємо про них достовірної інфрмації.