Про те, як Петро Калнишевський
восьмирічним хлопчиком потрапив на Січ, існує легенда, яка була
записана у 1969 році:
"Восьмирічний
Петрик, син козацької вдови Агафії, пас худобу за селом,  коли побачив
невеличкий кінний загін запорожців. Дехто з них смалив люльки. До одного
з них звернувся хлопчак з проханням дати і йому спробувати козацької
люльки. Це розважило запорожців, вони зупинилися й почастували пастушка
«носогрійкою».
— А куди ж ви йдете? — той до
них.— На Січ, хлопче!
— Так візьміть же й мене з
собою!
— Ну, коли ти вже й люльку козацьку
смалиш, то сідай ззаду,— дозволив
сотник, той, що «носогрійку» йому позичив.
— Ти, видать, хлопець бідовий, будеш
мені джурою.Петрика двічі
просити не довелося — він відразу вихопився на коня.
— А батько ж що скаже?—спитав сотник.
— А нема в мене батька,— похнюпився
Петрусь.— Загинув.
— Ну то будеш мені й за сина.
І подалися вони туди, де «Луг — батько, а Січ — мати», і побрела череда в
село сама, вже без пастуха..."
Джерело: http://www.romny.info/articlesaboutsity/68-kalnishevskiypetro | 
