Доля запорожців після зруйнування Січі - Запорозька Січ в XVIII столітті - Каталог статей

Формування запорожців після ліквідації Січі

Після ліквідації Січі запорожцям пропонували записатися до селянського та міщанського станів, а багато старшини зазнали переслідуван

ь.   Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати   поміщикам, а козаків покріпачувати.
Найнепокірніші запорожці, яких було близько 5 тисяч, подалися за межі Російської імперії - за Дунай, на землі, що були під владою турецького султана. Там вони заклали Задунайську Січ.
У 1785 році 8 тисяч колишніх запорожців перйшли на землі в провінції Банат, на береги Тиси в ніжній   її частині (нині це територія Сербії). Вони стали австрійськими підданими. Так виникла Банатська Січ.
Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі вимагало від Російської імперії організації якоїсь протидії, бо та викликала симпатії українського народу. Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року маніфестами звернулася до козаків вже з проханням повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Проте запорожці відгукувались неохоче. У 1783 року козаків офіційно взяли на військову службу, як   Військо вірних козаків. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років воно було перейменовано в Чорноморське козацьке військо, якому було дозволено оселитися на землях між Південним Бугом та Дністром.
По закінченню війни у 1792 році Чорноморське козацьке військо було переселено на Кубань., а у 1860 році воно вже отримало назву Кубанського козацького війська.
   В 1828 р. частина козаків Задунайської Січі, що сиділи коло Акерману, приняли російське підданство й утворили Дунайське військо. Того самого року частина задунайських козаків, під проводом Осипа Гладкого, вернулася на Україну. В 1831 р. вони дістали дозвіл осісти над Азовським морем, між Бердянськом та Маріуполем, під назвою Азовського війська; в 1860-их роках вони злучилися з кубанцями.

Доля запорожців після зруйнування Січі | Переглядів: 2462 | Author: Бедікян Н.І. | Додав: Niki | Дата: 25.06.2010

Задунайська січ

Задунайська січ існувала з 1775 до 1828 року на території Османської імперії в гірлі річки Дунай.
Після ліквідації Запорозької Січі непокірні запорожці покинули Російську Імперію і втекли за Дунай, на землі, що знаходилися під пануванням турецького султана Абдул-Гаміда І. Турецький уряд надав запорожцям землі між Південним Бугом і Дунаєм. Там була заснована перша Задунайська січ, відома в історичних джерелах як

Усть-Дунайська.За деякими даними, вона була на місті сучасного міста Вилково Одеської області (тобто в нашому краї), за іншими - в околицях с. Караорман.
В 1785 внаслідок конфлікту з козаками-некрасовцями частина козаків (7 тис. чоловік) переселилась у місцевість Сеймени у Сілістрії. Решта задунайців (близько 8 тис. чоловік) на заклик австрійського імператора Йосипа ІІ   оселились на території Банату, де вони несли прикордонну службу на австро-турецькому кордоні. Однак бюрократизм і жорсткий контроль австрійських урядовців змусив їх в 1805 повернутись на турецьку територію у Сеймени. Навесні 1813 козаки перенесли місце розташування Січі у місцевість Катерлез (Катерлезька Січ).
У 1815 у Верхньому Дунавці була заснована найбільш вдома Задунайська січ - Дунавецька.
Внутрішній устрій був такий же, як і на Запорізькій Січі. Найвищим органом була військова рада, яка обирала кошову старшину - кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула. До кошової старшини належав і товмач-драгоман (перекладач). У військовій раді могли брати участь усі козаки. Козаки займались рибальством, мисливством, скотарством і хліборобством. На Січі існувала січова школа і бібліотека, де зберігалась література духовного та історичного змісту. На З.С. часто біжали селяни і козаки з України, які рятувались від посилення національного і соціального гніту.
   Однак згодом задунайцям все важче було нести службу для султана, який все частіше намагався використати їх для придушення національно-визвольних повстань греків, сербів, румун, болгар та інших народів Балканського півострова. Не бажаючи бути знаряддям в руках Оттаманської Порти, частина козаків вже наприкінці XVIII — початку XIX ст. втекла на Україну, де почали формуватися козацькі полки.
    В травні 1828 під час російсько-турецької війни 1828-29 кошовий Й. Гладкий з невеликою групою козаків (близько 1500 чол.), захопивши військову канцелярію та скарбницю, перейшов під Ізмаїлом на бік російських військ. Після закінчення війни російський уряд сформував з цих козаків Азовське козаче військо.
Через зраду Й. Гладкого турецький уряд жорстоко розправився з задунайцями. Близько 2 тис. козаків разо наказним гетьманом з І. Баланом було заарештовано і ув'язнено. Козаків, що перебували на Січі, було вбито, а січові укріплення та церкву зруйновано і спалено.

Доля запорожців після зруйнування Січі | Переглядів: 3433 | Author: Бедікян Н.І. | Додав: Niki | Дата: 25.06.2010

Азовське козацьке військо

Азовське козацьке військо існувало з 1828 по 1862 рік. Воно було утворене з козаків Задунайської Січі, що у 1828 році на чолі з Йосипом Гладким перейшли з Туреччини на бік Російської імперії.
Перед російсько-турецькою війною 1828-1829 років 1 500 козаків було

поселено на узбережжі Азовського моря і з них сформовано Окреме Запорозьке військо. З початком російсько-турецької війни Окреме Запорізьке військо було приєднане до російської армії, у складі якої воно брало участь у бойових діях як   Дунайський козацький полк.
У 1831 р. царський уряд наказав поселити колишніх задунайських козаків на північному узбережжі Азовського моря, від Маріуполя до Ногайська (Приморська) та Бердянська, щоб краще запезпечити цей відрізок прикордонної смуги від можливого турецького нападу. Так було створено Азовське козацьке військо. Азовці заснували тут чимало хуторів, сіл, станиць, навіть кілька містечок, збудували Азовську флотилію. Але автономії, такої, як козаки мали за Дунаєм, вони від царя не отримали. Уряд не довіряв колишнім втікачам й тому одразу встановив контроль над Азовським козацьким формуванням - у військо були направлені для зайняття посад на внутрішньому управлінні армійські офіцери. Їм наказувалося наглядати не тільки за правильним ходом справ у військовій канцелярії, а й ретельно сте-жити за настроями козаків та цивільного населення, що проживало в межах війська.
   Ці козаки були повністю звільнені від податків та по-винностей, за винятком військової служби. Першим кошовим отаманом азовців став згадуваний вище Йосип Гладкий, але верховне керівництво у військових справах належало Новоросійському генерал-губернатору.
   Йосип Гладкий був кошовим отаманом до 1853 р., а потім пішов у відставку в чині генерал-майора.
У середині XIX ст. становище азовських козаків значно погіршало. Тут встановлювалися кріпосницькі порядки, царський уряд намагався переселити частину козаків на Північний Кавказ, де завершувалася кривава війна з вільнолюбними горцями. Це викликало значне невдоволення азовців, чимало з яких повернулося до Туреччини. Тисячу сімей азовських козаків у 1862— 1864 рр. було силоміць переселено на Північний Кавказ, до станиць Анапської округи та Закубання.
Остаточно Азовське козацьке військо було ліквідовано за наказом 1664 року, а козаків, що залишилися, було переведено в селянський стан.

Доля запорожців після зруйнування Січі | Переглядів: 1891 | Author: Бедікян Н.І. | Додав: Niki | Дата: 26.06.2010

Чорноморське козацьке військо

Чорноморське козацьке військо як козаче військове формування виникає на території Російської імперії як протидія існування Задунайській Січі, що знаходилася в межах Османської імперії.
Князь Потьомкін спочатку намагався силою стримати еміграцію козацтва за Дунай та на Забужжя. У 1781-1783 роках він розіслав по запорозьких землях заклики до колишніх козаків, щоби вони збиралися в Херсоні, де з них будуть створені військові загони. Проте запорожці відгукувались неохоче. Всього зібралося близько однієї тисячі козаків. Їх отаманом став військовий осавул Сидір Білий, а його помічником – колишній суддя Війська Запорозького Антон Головатий.

У 1783 році цих козаків офіційно взяли на службу як Військо вірних козаків. Військо складалося із кінноти, піхоти та флотилії. У 1787 році це військо отримало назму Чорноморського козацького війська. Для поселення чорноморців було відведено територію між Південним Бугом та Дністром. Центром було місто Слободзея (сучасна територія Молдови).
Під час російсько-турецької війни чорноморці приймали активну участь в битвах під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римником, Хаджибеєм, Килією, Ізмаїлом, Мачином, Бендерами та інших.
Але після війни у 1792 році за наказом імператриці Катерини ІІ чорноморці повинні були переселитися на Кубань.
На Кубань виїхало більше 8 тисяч чорноморських козаків, а з родинами - близько 25 тисяч українців. У 1860 році вони отримали назву Кубанського козацького війська.
Але не всі погодилися на виселення, частина козаків перейшла на Задунайську Січ.
Історія Чорноморського козацького війська до його переселення на Кубань тісно пов'язана з історією нашого краю - Одещини, бо чорноморці селилися на її територіі. Крім того у 1789 році на чолі с Антоном Головатим і Андрієм Чепігою вони брали участь в визволенні Хаджибею, де пізніше і було утворено місто Одеса.

Доля запорожців після зруйнування Січі | Переглядів: 2195 | Author: Бедікян Н.І. | Додав: Niki | Дата: 26.06.2010