Задунайська січ - Доля запорожців після зруйнування Січі - Запорозька Січ в XVIII столітті - Каталог статей - Віртуальний музей
Петро Калнишевський
та його доба
Меню сайту

Категорії розділу
Запорозька Січ в попередні століття [6]
Січ в XVIII столітті [4]
Доля запорожців після зруйнування Січі [4]

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 2329

Статистика

Головна » Статті » Запорозька Січ в XVIII столітті » Доля запорожців після зруйнування Січі

Задунайська січ
  Задунайська  січ  існувала  з  1775  до  1828  року  на  території  Османської  імперії  в  гірлі  річки  Дунай. 
   Після  ліквідації  Запорозької  Січі  непокірні  запорожці  покинули Російську Імперію і втекли за Дунай, на землі, що знаходилися під пануванням турецького султана Абдул-Гаміда І. Турецький уряд надав запорожцям землі між Південним Бугом і Дунаєм. Там  була  заснована  перша  Задунайська  січ, відома  в  історичних  джерелах  як  Усть-Дунайська.За деякими даними, вона була на місті сучасного  міста  Вилково Одеської області  (тобто  в  нашому  краї), за іншими - в околицях с. Караорман.  
 В 1785 внаслідок конфлікту з козаками-некрасовцями частина козаків (7 тис. чоловік) переселилась у місцевість Сеймени у Сілістрії. Решта задунайців (близько 8 тис. чоловік) на заклик австрійського імператора Йосипа ІІ   оселились на території Банату, де вони несли прикордонну службу на австро-турецькому кордоні. Однак бюрократизм і жорсткий контроль австрійських урядовців змусив їх в 1805 повернутись на турецьку територію у Сеймени. Навесні 1813 козаки перенесли місце розташування Січі у місцевість Катерлез (Катерлезька Січ).
  У 1815 у Верхньому Дунавці була заснована найбільш вдома Задунайська  січ  -   Дунавецька.
  Внутрішній устрій  був такий же, як і на Запорізькій Січі. Найвищим органом була військова рада, яка обирала кошову старшину - кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула. До кошової старшини належав і товмач-драгоман (перекладач). У військовій раді могли брати участь усі козаки. Козаки займались рибальством, мисливством, скотарством і хліборобством. На Січі існувала  січова  школа і бібліотека, де зберігалась література духовного та історичного змісту. На З.С. часто біжали селяни і козаки з України, які рятувались від посилення національного і соціального гніту.    
   Однак згодом задунайцям все важче було нести службу для султана, який все частіше намагався використати їх для придушення національно-визвольних повстань греків, сербів, румун, болгар та інших народів Балканського півострова. Не бажаючи бути знаряддям в руках Оттаманської Порти, частина козаків вже наприкінці XVIII — початку XIX ст. втекла на Україну, де почали формуватися козацькі полки. 
    В травні 1828 під час російсько-турецької війни 1828-29 кошовий Й. Гладкий з невеликою групою козаків (близько 1500 чол.), захопивши військову канцелярію та скарбницю, перейшов під Ізмаїлом на бік російських військ. Після закінчення війни російський уряд сформував з цих козаків Азовське козаче військо.
  Через зраду Й. Гладкого турецький уряд жорстоко розправився з задунайцями. Близько 2 тис. козаків разо наказним  гетьманом з  І. Баланом було заарештовано і ув'язнено. Козаків, що перебували на Січі, було вбито, а січові укріплення та церкву зруйновано і спалено.  
Категорія: Доля запорожців після зруйнування Січі | Додав: Niki (25.06.2010) | Автор: Бедікян Н.І.
Переглядів: 1682
Форма входу

Пошук

Друзі сайту
  • Всеукраїнський фонд імені Петра Калнишевського
  • Український інститут національної пам'яті
  • Запорозька Січ. Історичний проект


  • Copyright MyCorp © 2016
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz