Зруйнування Січі та заслання Калнишевського на Соловки - Історичний портрет Петра Калнишевського - Калнишевський та його доба - Каталог статей - Віртуальний музей
Петро Калнишевський
та його доба
Меню сайту

Категорії розділу
Доба Петра Калнишевського [5]
Історичний портрет Петра Калнишевського [7]

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 2329

Статистика

Головна » Статті » Калнишевський та його доба » Історичний портрет Петра Калнишевського

Зруйнування Січі та заслання Калнишевського на Соловки
   Хоча  запорожці  несли  прикордонну  службу  та  приймали  участь  в  війнах  проти  Османської  імперії,  російський  уряд  завжди  відносився  до  них  з  підозрою.  Особливо  це  відзначилося під  час  повстання  О.Пугачова  у  1773  році,  коли  козаки  підтривали  бунтівника  та  мали  намір  йти  на  Москву.  Тому  у  1775  році  імператриця  Катерина ІІ  прийняла  рішення  про  ліквідацію  Січі.
   На початку червня 1775 року величезне військо під камондуванням генерал-поручика Петра Текелія рушило в напрямі Запорозької Січі. Понад 100 тисяч чоловік налічувалося в підпорядкованих йому піхотних, тринадцять донських козацьких, восьми кіннотних регулярних полках, двадцяти гусарських і сімнадцяти пікінерських ескадронах, які п’ятьма колонами з різних боків таємно наближалися до Січі. В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 року царські війська оточили останню Запорозьку Січ.
   
Петро Калнишевський і січова старшина здали російським військам Січ без бою. Загарбники пограбували військову скарбницю, вивезли із сховищ зброю з припасами, архів Коша Запорозького,. Понад п’ять тисяч запорожців після зруйнування Січі втекли за Дунай і заснували там Задунайську Січ.
  Самого  Калнишевського  та  деяких  представників  козацької  старшини  було  заарештовано,  а  їх  майно  конфісковано. 8 червня 1776 року уряд повідомив Синод про рішення цариці й наказав (оголосивши Калнишевському з соратниками указ) негайно відправити Калнишевського в Соловецький  монастир.
  Одна  з  причин  такого  рішення  полягала  в  тому,  що  навіть  після  зруйнування  Січі  Калнишевський  турбувався  про  подальшу  долю  запорожців,  про  заснування  Січі  в  іншому  місці.
 
30 липня 1776-го настоятель Соловецького монастиря Досифей доповів у Синод, що напередодні він прийняв арештанта Калнишевського для утримання його згідно з царським указом. Тут, у нелюдських умовах, судилося останньому кошовому проіснувати 27 років. За  цей  час  кошовий  отаман  так  і  не  розкаявся  та  не  звертався  до  імператриці  з  проханням  помилування.
   Лише указом нового царя Олександра І від 2 квітня 1801 року Петру Калнишевському було «даровано прощення» і надано право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням. 110-літній в’язень, котрий за 25 років перебування в одиночках, як твердять перекази, осліп, нарешті став вільний.
  Але  він  не  повернувся  на  Україну,  а  залишився  при  монастирі.Помер Петро Іванович Калнишевський 31 жовтня 1803 р., 113 років від роду. 
  На  Соловках  була  його  могила  біла  Преображенського  собору, але  вона  не  збереглася  до  наших  днів.

Категорія: Історичний портрет Петра Калнишевського | Додав: Niki (28.06.2010) | Автор: Бедікян Н.І.
Переглядів: 1038
Форма входу

Пошук

Друзі сайту
  • Всеукраїнський фонд імені Петра Калнишевського
  • Український інститут національної пам'яті
  • Запорозька Січ. Історичний проект


  • Copyright MyCorp © 2016
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz