Діяльність Калнишевського як кошового отамана - Історичний портрет Петра Калнишевського - Калнишевський та його доба - Каталог статей - Віртуальний музей
Петро Калнишевський
та його доба
Меню сайту

Категорії розділу
Доба Петра Калнишевського [5]
Історичний портрет Петра Калнишевського [7]

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 2329

Статистика

Головна » Статті » Калнишевський та його доба » Історичний портрет Петра Калнишевського

Діяльність Калнишевського як кошового отамана
    Утвердившись на уряді кошового отамана, Калнишевський розпочав роботу, спрямовану на зміцнення господарства Запорозької Січі — підвалини її політичної автономії. Пізніше у маніфесті на виправдання зруйнування Січі російська імператриця сама наголосить, що «запроваджуючи власне хліборобство, руйнували вони тим саму основу залежності їх від престолу Нашого і мислили, звичайно, утворити із себе посеред вітчизни область, повністю незалежну, під власним своїм несамовитим управлінням». А тоді Калнишевський, бачачи, що причиною залежності Війська Запорозького Низового від російської корони є насамперед поставки провіанту, розпочав активну колонізацію краю. Завдяки його турботам у дикому степу виростали села, хутори-зимівники, в яких селилися втікачі від кріпацької неволі, визволені козаками бранці з турецького та татарського, ногайського та буджацького полону. На запорозькі землі Калнишевський переманював також молдаван і болгар з Нової Сербії, Польщі й Буджаку. Наслідком його зусиль стало виникнення на Запорожжі 45 сіл, більше 4 тисяч хуторів-зимівників, у яких до 1775 р. було поселено близько 50 тисяч хліборобів. Діяльність кошового залишилася навіки уславленою у приказці «Як був кошовим Лантух, то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий книш».
  Колонізацію Калнишевський намагався використати і для захисту запорозьких територій. З цією метою він наказував засновувати зимівники саме на кордонах. Проте наступ на запорозькі землі продовжувався. Щоб захистити свою землю, керуючись негласними розпорядженнями Коша і особисто Калнишевського, а іноді й відкритими рішеннями січової ради, у місця найбільшого напруження відряджалися козацькі залоги, окремі запорожці вступали у сутички з гарнізонами російських фортець, розганяли пости, руйнували споруди, нищили вогнем незаконні оселі.
  Разом із тим отаман та Кіш постійно шукали політичних засобів вирішення суперечок. Багато разів вони зверталися до російських урядовців зі скаргами та протестами. Неодноразово до Петербурга споряджалися і спеціальні депутації. Проте ні перша — 1765 р., у якій брав участь сам кошовий, ні наступні — 1771, 1773, 1774 рр. — успіху не досягли.
   Ситуація змінилася під час російсько-турецької війни 1768 — 1774 рр. Саме тоді, коли Запорозьке Військо дало на допомогу російській армії 11 тисяч козаків, які з першого й до останнього дня брали участь у війні і на суші, і на морі. Про те, що вони воювали гідно, свідчать 17 золотих Медалей на Андріївській стрічці, наданих Катериною II Калнишевському та старшинам. Саме тоді на запорозьке населення ліг тягар утримання царських військ, які розташовувалися на запорозьких землях або проходили через них. Водночас російський уряд зайнявся будівництвом на півдні січових територій цілої системи укріплень — Нової Дніпровської лінії. Указ про це було видано 10 травня 1770 р., а вже 13 липня 1770 р. один із паланкових старшин повідомляв кошового, який у свої 80 років ще сам з сідла керував козацькою кіннотою безпосередньо у районі бойових дій: «За степи Вам повідомляю: дійсно почалося будівництво нової лінії по Самарі, 3000 чоловік Воронезької губернії пригнані і уже редути та землянки, де за планом визначено бути фортецям, роблять... і нашим степам, як видно, вічная пам’ять. Проспали...».
  Під  час  цієї  російсько-турецької  війни  Калнишевський  проявив  себе  талановитим  полководцем  та  керівником  козацтва,  за  що  у  1771  році  його  було  нагороджено  золотою  медаллю  з  діамантами  на  Андріївський  смужці.  А  у  1773  році  кошовому  отаману  надали  звання  генерал-лейтенанта.
  З будівництвом лінії, яка замикала кліщі навколо Запорожжя, змінювався тон російських урядовців у їх спілкуванні з запорозькими властями. Майже як у завойованому краї поводилися у Запорожжі російські офіцери та солдати. У листі графу Остерману від 24 серпня 1770 р. повідомлялося, що вони, «чинячи між собою роз’їзди, проїжджих трактами затримують, грабують, у обивателів худобу відбирають, пашу на пні б’ють, трави та всілякі військові угіддя пустошать».
  

Джерело: http://www.day.kiev.ua/21823/
Категорія: Історичний портрет Петра Калнишевського | Додав: Niki (28.06.2010)
Переглядів: 2041
Форма входу

Пошук

Друзі сайту
  • Всеукраїнський фонд імені Петра Калнишевського
  • Український інститут національної пам'яті
  • Запорозька Січ. Історичний проект


  • Copyright MyCorp © 2016
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz